|
|
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
9 жовтня 2019, середа
Поширити у Facebook
Про те, як була написана пісня "Як тебе не любити, Києве мій!", як її автор Ігор Шамо не став лікарем, а пішов у музику та як йому вдалося все життя жити лише своєю творчістю, Радіо Культура розповіла дочка композитора Тамара Шамо.
— Виконавець пісні "Як тебе не любити, Києве мій!" Юрій Гуляєв, але ж це не зовсім так, правда?
— Так, це не зовсім так. Вже стільки існує легенд про те, як створювалася ця пісня, хто її виконував. Я навіть почула, що автор тексту та мій батько поїхали в Ірпінь, гуляли, дивилися й написали. Це все вигадки. Хоча й чудово, коли пісня обростає легендами. Я розповім, як було насправді. В 1962 році була нагода вручити Києву орден Леніна й пісні якоїсь не було. Тоді батька викликав міністр культури Ростислав Бабійчук до Міністерства й дав офіційне замовлення — написати урочисту пісню про Київ. І дав на це одну добу.
Першою слухачкою була моя мама: вона почула вальс чудовий, ніжний, прекрасні слова й музика. Але це ж не гімн. Що робити? Часу вже не було, вони з Дмитром Луценком побігли до Міністерства культури. Бабійчук послухав, сказав, що пісня йому дуже подобається, давайте на радіо. Часу робити "оркестровку" не було й батько зробив її на підвіконні, а пан Гнєдаш готував з оркестром цю пісню. Ввечері вже був урядовий концерт.
А на урядовому концерті виконував пісню дует уславленого Костянтина Огнєвого і зовсім молодого баритона Юрія Гуляєва. А фондовий запис зробив тільки Юрій Гуляєв і пісня пішла в життя.
— Батько був на тому концерті? Він згадував, які враження були в публіки?
— Вони дуже добре сприймали, хоча батько дуже хвилювався, адже це був урядовий концерт. Але все пройшло на найвищому рівні.
— Пані Тамаро, ще перед Другою світовою війною ваш батько став випускником медичного училища. Як склалося, що він вирішив не поєднувати своє життя з медициною, адже його батько та брат були пов'язані з нею?
— Він розповідав, що для нього музика — це всесвіт, він прагнув бути музикантом, композитором, піаністом. І те, що він пройшов такі страшні часи, лихоліття війни спонукали його до музики. Вони з мамою познайомилися в 1945-му: дві армії стояли поруч, батько був в артилерії, мама — в авіації. В 1946-му одружилися у Відні, а в 1947 році повернулися до Києва, де вже чекав лист із проханням від керівництва консерваторії, щоб молодого лейтенанта Шамо відправили на продовження навчання.
— Була ж навіть спроба пізніше, щоб Ігор Шамо був запрошений у Москву, правда ж?
— Так, це було, дійсно. В 1958 році його друг композитор Ян Френкель запросив його до Москви, але він все ж таки вирішив залишитися в Україні. По-перше, він її дуже любив, любив Київ, бо він киянин і для нього поїхати з батьківщини було неможливим. Також вони щойно отримали квартиру.
— А щодо квартири: для вас він був матеріалістом чи ці моменти існування в просторі були другорядними?
— Це були другорядні явища. Він жив музикою, людьми, які його оточували, дуже любив те, що робить. До речі, він ніколи ніде не працював, окрім творчості. Був лише момент, коли в 1947 році він грав на акордеоні, коли він повернувся з фронту і треба було годувати вже маленьку сім'ю. Народився мій брат, Юрій Шамо, і ввечері батько ходив до ресторану грати на акордеоні. Вночі писав музику, зранку озвучував спортивні свята чи на радіо писав музику. І так було кожного дня. Але все ж таки прагнув закінчити консерваторію "на відмінно"
Музикознавці: Олександр Пірієв
Концертна організація: Національна суспільна телерадіокомпанія України
Джерело: UA:Українське радіо
|